Благодійна організація
"Лікарняна каса Полтавщини"

Реформа має починатися із бізнес-плану

Перш ніж започаткувати реформування медичної галузі, профільне Міністерство повинно було б розробити чіткий, економічно обґрунтований проект. На жаль, цього не сталося, через що і лікарі, і пацієнти зіткнулися із багатьма проблемними моментами; і реформа, яка дуже потрібна й обумовлена часом, нагадує сьогодні східці, сходинки яких ведуть у різні боки.

 

Віталій ШЕВЧЕНКО, виконавчий директор благодійної організації «Лікарняна каса Полтавщини» :

Медицина в цивілізованих країнах уже кілька десятиліть іде шляхом, який Україна тільки-но торує. На мою думку, реформа нашої галузі запізнилася років на 15. Тому що давно змінилася економічна система, законодавча база, яка «розв’язала» руки підприємництву, дала поштовх для збільшення мотивації праці, а галузь охорони здоров’я відставала від цих процесів. Справді, реформа нам дуже потрібна – для покращення здоров’я громадян, збільшення тривалості їх життя, поліпшення якості надання населенню медичної допомоги. Залишилося у минулому безкоштовне лікування, обов’язкові профілактичні огляди на підприємствах, пільгові путівки в санаторії і профілакторії для працюючих, як залишилася у минулому та країна, що працювала за принципом загального планування та розподілу ресурсів із перспективою на п’ятирічку. Проте, якщо в радянські часи статистичні відділи в тодішніх міністерствах ще могли з допомогою калькуляторів точно визначати потреби країни в товарах та послугах, то нині держава відокремилася від планування потреб населення з метою їх задоволення, мотивуючи це відсутністю коштів.

Назване повною мірою стосується і охорони здоров’я. Започаткувавши реформу медичної галузі, МОЗ, перш за все, мало б відповісти на цілу низку запитань, які хвилюють пацієнта: як і де за необхідності пройти лікування; яку суму офіційно пацієнт повинен сплатити лікарні за перебування в ній; на яку суму йому слід готувати кишеню при закупівлі ліків під конкретний діагноз; у яких, врешті решт, умовах він буде лікуватися; що платити йому, а скільки буде компенсувати держава; що входитиме в перелік його оплати та багато іншого.

Для усвідомлення проблеми порівняймо державу із бізнесменом, який, перш ніж започаткувати власну справу, розробляє економічно обґрунтований проект. Що він враховує при цьому? Найперше, це наявний початковий капітал та, за необхідності, кредити; залучення коштів від партнерів, інвесторів. Він має вивчити передовий досвід, аби усвідомити, наскільки його бізнес буде конкурентним. Справжній бізнесмен складе бізнес-план на 5 років, донесе його переваги до партнерів та інвесторів, аби вмовити їх взяти участь у проекті. Далі він підготує програмний комплекс і навчить персонал користуватися ним, розрахує кінцеву вартість запланованого продукту чи послуги з урахуванням витратних матеріалів, сировини, зносу обладнання тощо. І, звичайно ж, проведе велику роз’яснювальну роботу серед користувачів послуг або покупців, аби донести до них переваги саме цього проекту.

Чому ж, реформуючи систему охорони здоров’я, творці цієї реформи не взяли такий підхід за основу?! Я ж думаю, що саме за таким принципом мала б відбуватися перебудова нашої галузі. Насамперед, слід було б порахувати всі наявні ресурси: кількість і стан лікарень, їх медичне обладнання, супутню техніку та ступінь її зношення, суму коштів на утримання цих ресурсів та можливість оптимізувати ці витрати. І головне – має бути створена єдина електронна система з базою таких даних – «Заклади охорони здоров’я» (туди внести паспорти цих об’єктів); базою даних «Ліки» (залишки коштів, що використовуються на лікарські препарати та засоби медичного призначення, акцентуючи увагу на вітчизняного виробника). У єдиній електронній системі має перебувати база даних «Пацієнт» (щоб прогнозувати витрати в майбутньому, слід бачити кількість потенційних пацієнтів, їх вік, хвороби, ускладнення, препарати, що їм призначалися, тощо). Для контролю за цільовим призначенням та використанням коштів необхідна база даних «Діагноз та протоколи лікування». Ці протоколи мають бути перекладені українською мовою, адже не всі медичні працівники старшого покоління вивчали в свій час англійську. Це нова генерація медиків має опановувати її досконало.

Отже, впроваджуючи реформу, починати треба було б не з лікарів, а з пацієнтів. Бо у пацієнта на період хвороби загострюється почуття самозахисту і його не цікавлять ні проблеми лікарні, ні зарплата лікаря. Йому болить головне: власна хвороба та гроші на її лікування. Цю відповідь і мало б дати МОЗ у першу чергу.

Уявімо собі ситуацію: пацієнт потрапив у лікарню. В однакових умовах у палаті перебувають люди різного рівня платоспроможності. Але всі вони справно сплачують податок на охорону здоров’я. Держава ж компенсує лише десяту частину коштів на обстеження цих хворих. І тут виникає нерівність: когось в ургентному порядку доставили в лікарню вночі і терміново зробили рентген – безкоштовно. Плановий пацієнт потрапив вранці і сплачує за таке ж обстеження гроші. Несправедлива ситуація… Щоб її уникнути, держава і зобов’язана розробити так званий «Гарантований пакет медичних послуг». Для пацієнтів із «зеленого списку» (невідкладна допомога) дуже важливо знати, яку частку лікування оплатить держава. Для цього треба порахувати сумарно вартість споріднених груп діагнозів, озвучити та вказати, як держава буде утримувати заклади охорони здоров’я та медичний персонал на даному рівні протягом 2-3 років, а потім вже переходити на оплату конкретної послуги. Нехай цей «Гарантований пакет медичних послуг» буде і невеликим, але головне, щоб він був справді гарантованим і фінансово підтвердженим для усіх громадян, а не лише для пільгових категорій, адже внески на охорону здоров’я держава стягує з усіх на однакових умовах. За цей час якраз і відбудеться оптимізація медичних закладів, яка принесе певну економію і дасть можливість збільшити «зелений» список діагнозів.

Згідно з державними програмами за окремою групою діагнозів – «ВІЛ/СНІД», «онкологія», «туберкульоз», «цукровий діабет» та ін., вважаю, треба провести ґрунтовний аналіз та, відповідно до Єдиної електронної системи, встановити достовірну кількість пацієнтів за цими діагнозами, прорахувати середню вартість кожної нозології, можливу допомогу відповідно до наявних коштів.

Дуже важливо, на мій погляд, нашому профільному Міністерству було б визначитися, які вітчизняні та закордонні організації могли б стати партнерами у спільній роботі по забезпеченню українців медичними послугами: яку частку на це виділить бюджет, а яку - благодійники і партнери, як вітчизняні, так і закордонні – громадські організації, благодійні фонди, лікарняні каси, страхові компанії та ін.

Мені як очільнику благодійної організації «Лікарняна каса Полтавщини» дуже болить питання співоплати разом із державою лікування хворих. Адже люди добровільно об’єдналися в ці громадські об’єднання, щоб захистити своє здоров’я. Для прикладу: найбільша в Україні БО «Лікарняна каса Житомирської області», членами якої є 15% населення, надає допомогу закладам охорони здоров’я в кілька разів більше від бюджетної суми. І БО «Лікарняна каса Полтавщини» теж забезпечує членів нашої організації ліками значно потужніше, ніж їх виділяє держава на дані діагнози. Перелік Фармацевтичного формуляру організації налічує в 6 разів більше лікарських препаратів за діагнозами, за які Лікарняна каса проводить співоплату, ніж Національний перелік основних лікарських засобів за даною патологією. БО «Лікарняна каса Полтавщини» працює з 2003-го року і налічує 20 тис. жителів області. За цей час ЛК надала допомогу закладам охорони здоров’я для лікування власників картки організації в понад 230 тис. випадках звернень на значні суми: 62 млн. грн. – на ліки та 7 млн. грн. – на медичне обладнання.

Сьогодні актуально, аби держава залучала такі партнерські організації, як вищеназвані, особливо для пацієнтів із «синього списку», на яких просто наразі не звертають уваги, і ці хворі лікуються за власний рахунок. На жаль, пропозиції і МОЗ, і Комітету Верховної ради з питань охорони здоров’я щодо такої важливої проблеми, як «співоплата», депутати проігнорували, вилучивши із прийнятого минулого року Закону України «Про державні фінансові гарантії медичних послуг та лікарських засобів» цей пункт. Чим вони керувалися при цьому, невідомо. Можливо, політичною доцільністю, але точно, не інтересами своїх громадян. А без залучення позабюджетних коштів, переконаний, провести повноцінну реформу охорони здоров’я неможливо.

Хочу торкнутися ще одного питання. Постать лікаря – головна у реформуванні медичної галузі. Наразі ми маємо зацікавити медиків, аби вони не виїжджали на роботу за кордон. Велику роль мають зіграти у цьому територіальні громади, які гідною зарплатою підтримали б сімейних лікарів на селі. А в місті кваліфікований, успішний лікар себе забезпечить – до такого люди самі йдуть. Я сам колись працював дільничним терапевтом і сьогодні із заздрістю дивлюся на юних колег – це «золотий час» для них утвердити себе, професійно зростати, мати мотивацію в роботі! Але вважаю, що слід ввести обов’язкове ліцензування останніх, яке б проводила компетентна комісія. Я думаю, це важлива складова реформи, яка посилить відповідальність лікаря за свою справу, знизить імовірність лікарських помилок, а також сприятиме викоріненню корупції у наших лавах. Якщо такий випадок станеться – треба негайно забирати в лікаря ліцензію без її поновлення! Шкода, але ліцензування у нас досі не запроваджено.

Є в напрацюваннях МОЗу сьогодні і певні досягнення – запровадження системи «eHealth», створення бази лікарень, лікарів та пацієнтів, і все ж, як бачимо, у сьогоднішньої реформи ще багато невирішених моментів, які треба виправляти, відшліфовувати, додавати, а щось і переробляти, аби добрі наміри реформаторів були не тільки на папері, а втілювалися б у реальне життя українців і поліпшувало б їм здоров’я.

 

Газета "Ваше здоров'я" № 27-28 від 17.07.2018

© 2018 Лікарняна каса Полтавщини.