Наприкінці 1922 р. було утворено СРСР, а в 1924 р. прийня­то Конституцію СРСР, за якою творення основних законів про працю й охорону здоров'я було віднесено до відання СРСР. Республіканськими органами державного управління соціаль­ним забезпеченням і далі визнавалися республіканські НКСЗ. На союзному рівні органу з такою назвою створено не було, але систему соціального забезпечення на рівні СРСР панівний партії все-таки вдалося створити. На початку 1925 р. при НКП СРСР було створено міжвідомчий орган — Союзна рада соці­ального страхування (СРСС), при НКП союзних республік — республіканські ради соціального страхування. СРСС здійсню­вала загальний напрям діяльності Центрального управління соціальним страхуванням, розглядала всі розроблені НКП СРСР та іншими відомствами проекти нормативних актів у сфері соці­ального страхування, що підлягали внесенню в законодавчі органи СРСР, надавала висновки щодо цих проектів, розгляда­ла розроблені Центральним управлінням соціального страху­вання на розвиток діючого законодавства загальні правила й інструкції, що стосувалися залучення до страхування окремих категорій працюючих за наймом, роз'яснювала чинні норма­тивні акти СРСР у сфері соціального страхування та видані нею розпорядження й інструкції. Уже з 1926 р. нормативні акти з питань застосування законів СРСР і постанов РНК СРСР щодо пенсійного забезпечення робітників, службовців і членів їхніх сімей стала видавати СРСС, її постанови і правила посіли про­відне місце в пенсійному законодавстві.

З метою створення єдиних для всієї країни норм і умов за­безпечення поширилася практика прийняття загальносоюзних нормативних актів у сфері соціального забезпечення.

28 серпня 1925 р. ЦВК і РНК затвердили перший загально­союзний закон про пенсії за соціальним страхуванням — Поло­ження про забезпечення в порядку соціального страхування інвалідів праці та членів сімей померлих або безвісно відсутніх застрахованих та інвалідів праці.

Постановою СРСС при НКП СРСР від 5 січня 1928 р. "Про надання пенсійного забезпечення престарілим робітникам підприємств текстильної промисловості" введено страхування у зв'язку зі старістю для однієї з груп промислових робітників-текстильників. Це перший нормативний акт в СРСР, у якому забезпечення у зв'язку зі старістю було сконструйовано не як різновид пенсії у зв'язку з інвалідністю, а як самостійний вид соціального забезпечення. Право на пенсію вже не залежало від втрати працездатності, що обов'язково засвідчувалося ме­дичним висновком, а зумовлювалося двома моментами: досяг­ненням певного віку та наявністю відповідного стажу. Встанов­лювався пенсійний вік: для чоловіків 60 років, а для жінок — 55 років. Для чоловіків і жінок визначався єдиний загальний трудовий стаж — 25 років і спеціальний — не менше одного року безпосередньо перед зверненням щодо пенсії. Розмір пенсії встановлювався на рівні пенсійного забезпечення інвалідів II групи, що втратили працездатність внаслідок загального захво­рювання, а саме для 1928 р. це склало 2/3 від повної пенсії, яка, в свою чергу, становила 2/3 від середнього заробітку. Умо­вою виплати пенсії було припинення роботи на підприємстві текстильної промисловості.

У 1928 р. на VIII з'їзді профспілок було порушене питання про поширення страхування у зв'язку зі старістю ще на три категорії робітників: залізничників, металістів і гірників. Це було здійснено постановою ЦВК і РНК СРСР від 15 травня 1929 р. "Про забезпечення в порядку соціального страхування на випадок старості". СРСС при НКП СРСР було надане право поширювати страхування у зв'язку зі старістю на інші галузі промисловості. За постановами СРСС у 1932 р. забезпеченням у зв'язку зі старістю були охоплені вже всі робітники всіх га­лузей народного господарства, інженерно-технічні працівники й окремі категорії службовців, учні курсів підвищення квалі­фікації за умови, що вони безпосередньо перед вступом на кур­си працювали робітниками і службовцями. Відповідно до по­станови ВЦРПС, затвердженої РНК СРСР 31 липня 1937 р. "Про поліпшення державного соціального страхування для служ­бовців", забезпечення у зв'язку зі старістю було поширене на всіх службовців.

14 березня 1928 р. ЦВК і РНК СРСР затвердили Положення про забезпечення в порядку соціального страхування у зв'язку

втратою годувальника, що замінило ряд нормативних актів, у тому числі Положення від 28 серпня 1925 р. Цим Положен­ням встановлювались умови призначення і розміри пенсій за­лежно від групи і причини інвалідності, стажу роботи, розміру заробітку. На підставі Положення від 14 березня 1928 р. СРСС

липня 1928 р. видала "Зведені правила забезпечення в поряд­ку соціального страхування у зв'язку з інвалідністю і в зв'язку з втратою годувальника". Вони замінили собою більше 40 нор­мативних актів і передбачали пенсії у зв'язку з інвалідністю, пенсії у зв'язку з втратою годувальника; пенсії у зв'язку зі ста­рістю; допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю; допомоги у зв'язку з народженням дитини; допомога на похован­ня; допомога в разі безробіття; порядок призначення, видачі й позбавлення пенсій і допомог.

У 1930 р. законодавство про пенсійне забезпечення робіт­ників і службовців було систематизоване в Положенні про пенсії і допомоги з соціального страхування, що було затверджене ЦВК і РНК СРСР 13 лютого 1930 р. Воно передбачало переваги пенсійного забезпечення робітників і їхніх сімей порівняно зі службовцями та їхніми сім'ями. Робітникам пенсія у зв'язку з інвалідністю від загальних причин призначалася при трудово­му стажі від 1 до 8 років, а службовцям — від 1 до 12 років за­лежно від віку особи, яка звернулася щодо призначення пенсії. У такому ж порядку призначалася пенсія у разі втрати году­вальника.

СРСС при НКП СРСР 21 лютого 1929 р. прийняла постанову "Про позбавлення права на пенсію і допомогу у зв'язку з безро­біттям колишніх поміщиків, фабрикантів, жандармів, полі­цейських, керівників контрреволюційних банд та інших". На­звані особи отримали право на відповідні види соціального за­безпечення тільки після поновлення їх у виборчих правах, тоб­то з моменту вступу в дію Конституції СРСР 1936 р.

ЦВК і РНК СРСР 3 липня 1929 р. прийняли нову постанову про пенсійне забезпечення вчителів та інших працівників осві­ти за вислугу років, що розширила коло осіб, які підлягали забезпеченню, і поліпшувала умови виплати пенсії. У 1929 р. було введене пенсійне забезпечення за вислугу років для ме­дичних і ветеринарних працівників, трудова діяльність яких про­ходила в селі і в робітничих селищах (постанова ЦВК і РНК СРСР від 25 вересня 1929 р.). У 1930 р. встановлена пенсія за вислугу років і для агрономів, які працювали в сільській місцевості (постанова ЦВК і РНК СРСР від 23 липня 1930 p.).

Постановою ЦВК і РНК СРСР від 30 травня 1928 р. введено новий порядок призначення і виплати персональних пенсій особам, які мали особливі заслуги. На підставі цієї постанови союзні республіки прийняли акти, які регулювали порядок призначення персональних пенсій.

ЦВК і РНК СРСР 23 квітня 1930 р. затвердили Кодекс про пільги для військовослужбовців і військовозобов'язаних та їхніх сімей.

ЦВК СРСР 23 червня 1931 р. прийняв постанову "Про соці­альне страхування", якою змінено умови і норми забезпечення пенсіями і допомогами з урахуванням галузей виробництва, стажу роботи та наданням переваг ударникам праці. На вико­нання її з метою конкретизації деяких положень СРСС при НКП видала 29 лютого 1932 р. за № 47 свою постанову "Про поліп­шення пенсійного забезпечення по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника і по старості". Пенсії були підвищені, особливо у зв'язку з інвалідністю від загального захворювання та зі старістю. Розміри пенсій визначалися залежно від галузі народного господарства, у зв'язку з чим робітники поділялися на три категорії, а службовців (крім зайнятих на виробництві) виділили в окрему категорію. За роботу понад встановлений мінімум виплачувалася надбавка до пенсії. За кожний рік удар­ної праці ударнику належала надбавка в розмірі 3 % пенсії. Було знижено стаж при виході на пенсію у зв'язку з інвалідні­стю. Право на пенсію з настанням старості за цією постановою поширювалося на всіх робітників, де б вони не працювали, і на частину службовців, віднесених до третьої категорії. Пільгові умови виходу на пенсію встановлювалися спеціальними поста­новами.

Відповідно до постанови ЦВК СРСР і ВЦРПС від 10 вересня 1933 р. "Про порядок злиття НКП СРСР і ВЦРПС" відбулася передача функцій з управління соціальним страхуванням від НКП СРСР, що ліквідовувався, до ВЦРПС. На ВЦРПС покла­далися такі функції: контроль і керівництво роботою всіх проф­спілкових органів з соціального страхування; складання і по­дання на затвердження РНК СРСР зведеного бюджету соціаль­ного страхування СРСР, а також законів про соціальне страху­вання і тарифів страхових внесків; видання інструкцій, пра­вил і роз'яснень щодо застосування законів про соціальне стра­хування. Таким чином, за профспілками було закріплене пра­во на прийняття правових нормативних актів з питань соціального страхування. До компетенції профспілкових органів пе­рейшли призначення і виплата пенсій робітникам, службовцям та членам їхніх сімей.

Конституція СРСР, а пізніше Конституція УРСР закріпили право громадян на матеріальне забезпечення в старості, у разі непрацездатності, у випадку хвороби. На підставі рівності прав громадян у сфері пенсійного забезпечення пенсії з настанням старості й інвалідності службовцям, відповідно до постанови ВЦРПС, що була затверджена РНК СРСР 31 липня 1937 р., стали призначати на тих самих умовах, що й робітникам. Були скасовані обмеження в пенсійному забезпеченні осіб, які рані­ше позбавлялися виборчих прав через соціальне походження (постанова РНК СРСР від 31 липня 1937 p.).

28 грудня 1938 р. РНК СРСР, ЦК ВКП (б) і ВЦРПС прийня­ли спільну постанову "Про заходи щодо впорядкування трудо­вої дисципліни, поліпшення практики державного соціально­го страхування і боротьби із зловживаннями в цій справі". Нею замість надбавки до пенсії за загальний стаж роботи, що не враховував тривалості роботи на одному підприємстві, встанов­лювалися надбавки для інвалідів (І і II груп) за стаж безперерв­ної роботи на одному підприємстві, в установі перед звернен­ням по пенсію. Стаж як необхідна умова для призначення пенсій у зв'язку з інвалідністю та в разі втрати годувальника мав те­пер важливе значення.

У зв'язку із загостренням міжнародної обстановки більше уваги почали приділяти військовослужбовцям. 16 липня 1940 р. РНК СРСР прийняла постанову "Про пенсії військово­службовцям рядового і молодшого начальницького складу стро­кової служби і їхнім сім'ям". Розмір пенсії військовослужбов­цям строкової служби, які стали інвалідами (незалежно від причин інвалідності) і членам сімей, що втратили годувальни­ка, були значно збільшені. Мінімальні пенсії інвалідам збільши­лися приблизно в 2,5 раза, а максимальні — в 4,5 раза. Одно­часно збільшувались на 50 % і розміри пенсій інвалідам грома­дянської війни, військової служби в РСЧА, колишнім червоногвардійцям і червоним партизанам, інвалідам імперіалістичної війни, а також членам їхніх сімей. Розміри пенсій диферен­ціювалися залежно від причини інвалідності і від заробітку до призову в армію (робота робітником чи службовцем). Більш високі розміри пенсій встановлювалися для тих, хто втратив працездатність, захищаючи СРСР або виконуючи інші обов'яз­ки військової служби, чи внаслідок захворювання на фронті. Пенсійному забезпеченню підлягали й інваліди III групи.

Уже під час Другої світової війни, участь у якій СРСР була неминучою, 5 червня 1941 р. РНК СРСР прийняла постанову "Про пенсії й допомоги особам вищого, старшого і середнього начальницького складу, особам молодшого начальницького складу надстрокової служби, спеціалістам рядового складу надстрокової служби і їхнім сім'ям", у якій збільшилися роз­міри пенсійного забезпечення зазначених осіб за вислугу років, у зв'язку з інвалідністю і в разі втрати годувальника. Іншою постановою від 5 червня 1941 р. № 1475 РНК затвердила Пе­релік спеціалістів рядового складу надстрокової служби Чер­воної Армії, Військово-Морського Флоту, прикордонних і внутрішніх військ, які мають право на пенсії та допомоги згідно з постановою РНК СРСР "Про пенсії та допомоги особам вищо­го, старшого й середнього начальницького складу, особам мо­лодшого начальницького складу надстрокової служби, спеціа­лістам рядового складу надстрокової служби та їхнім сім'ям". До цього переліку ввійшли: 1) аероакустики; 2) візирники всіх найменувань; 3) водолази всіх найменувань; 4) повітряні стрільці всіх найменувань; 5) гідроакустики; 6) далекомірни­ки; 7) комендори всіх найменувань; 8) майстри всіх наймену­вань; 9) машиністи всіх найменувань; 10) мінери всіх наймену­вань; 11) мотористи всіх найменувань; 12) музиканти; 13) обристи; 14) кухарі; 15) підводники берегової оборони; 16) про­жектористи; 17) радисти всіх найменувань; 18) стернові; 19) сигнальники; 20) телеграфісти; 21) торпедисти всіх найме­нувань; 22) хіміки; 23) електрики всіх найменувань.

Таким чином, до початку Великої Вітчизняної війни була створена система соціального забезпечення радянського типу, що охоплювала робітників, службовців, інтелігенцію і членів їхніх сімей у всіх випадках втрати заробітку, але повного відшкодування заробітку не вдалося досягнути, розміри соці­альних виплат залишилися низькими. Основні види соціаль­них послуг надавалися населенню безплатно за рахунок дер­жавного бюджету.

Під час війни було встановлено особливий інститут забезпе­чення державними допомогами військовослужбовців, які пере­бували в лавах армії. Система допомог була заново регламенто­вана указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 червня 1941 р. "Про порядок призначення і виплати допомоги сім'ям військо­вослужбовців рядового і молодшого начальницького складу у воєнний час". Пізніше цей указ був змінений указом від 19 лип­ня 1942 р. Право на допомогу мали сім'ї військовослужбовців рядового і молодшого начальницького складу, які були мобілі­зовані, за виключенням військовослужбовців надстрокової служ­би. Допомога призначалась щомісячно у таких випадках і роз­мірах: 1) якщо в сім'ї немає працездатних, то допомога виплачу­валась на одного непрацездатного— 100 руб., на двох — 150 руб., трьох і чотирьох — 200 руб., п'яти і більше непрацездатних — 250 руб.; 2) якщо в сім'ї був один працездатний, допомога ви­плачувалась: на трьох і чотирьох непрацездатних — 150 руб., на п'ять і більше непрацездатних — 200 руб.; 3) якщо у сім'ї був один працездатний і двоє дітей, які не досягли 16 років, а сто­совно учнів — 18 років — 100 руб.; 4) якщо сім'я налічувала двох працездатних при наявності п'яти і більше непрацездат­них — 150 руб. Сім'ї, що мешкали у сільській місцевості, отри­мували допомогу у половинному розмірі.

Раднарком СРСР своєю постановою від 17 червня 1943 р. затвердив інструкцію "Про порядок призначення і виплати допомог та пенсій сім'ям військовослужбовців рядового і мо­лодшого начальницького складу".

Структура інструкції:

I. Загальні положення.

II. В яких випадках і в яких розмірах призначається допо­мога?

III. В яких розмірах призначаються пенсії?

IV. В яких випадках призначається допомога і пенсії за сільськими нормами?

V. Які члени сім'ї військовослужбовця вважаються праце­здатними і які непрацездатними при призначенні допомоги і пенсії?

VI. З якого і до якого часу виплачується допомога або пен­сія?

VII. Як впливають на виплату допомоги або пенсії наступні зміни у складі сім'ї військовослужбовця?

VIII. Куди слід звертатися за призначенням допомоги і які документи необхідно при цьому подати?

IX. Куди слід звертатися за призначенням пенсії і які доку­менти необхідно при цьому подати?

X. Як призначаються допомоги і пенсії?

XI. Як виплачуються допомоги і пенсії?

Як забезпечуються пенсіями сім'ї працівників транс­порту, що працювали в районах воєнних дій?

Якою допомогою забезпечуються сім'ї військовослуж­бовців, що одержують пенсію в зв'язку з народженням дитини або смертю члена сім'ї?

31 січня 1944 р. за № 101 Раднарком СРСР прийняв Поста­нову, якою затвердив інструкцію "Про порядок призначення й виплати пенсій по інвалідності військовослужбовцям рядово­го, сержантського і старшинського складу".

Структура інструкції:

I. Загальні положення.

II. В яких розмірах призначаються пенсії?

III. В яких випадках пенсії призначаються за нормами, вста­новленими для осіб, пов'язаних із сільським господарством?

IV. З якого і до якого часу призначається і виплачується пенсія?

V. Куди слід звертатися за призначенням пенсії і які доку­менти необхідно при цьому подавати?

VI. Як призначаються пенсії?

VII. Як призначаються пенсії у воєнний час при виписуванні з госпіталю?

VIII. Як виплачуються пенсії?

IX. Як виплачуються пенсії інвалідам війни, які перебува­ють в будинках інвалідів, інтернатах, профшколах-інтернатах і лікувальних закладах?

X. Як виплачуються пенсії інвалідам III групи?

Як забезпечуються пенсіями сім'ї померлих інвалідів війни?

Якою допомогою забезпечуються інваліди війни в разі народження дитини або смерті члена сім'ї?

XIII. Які пенсійні посвідчення видаються інвалідам з числа військовослужбовців та сім'ям померлих інвалідів?

Цими інструкціями і керувалися при пенсійному забезпе­ченні військовослужбовців.

У воєнний час вживались заходи щодо працевлаштування інвалідів війни і членів сімей військовослужбовців. Серед ос­новних нормативних актів можна назвати постанови РНК СРСР від 6 травня 1942 р. "Про трудове влаштування інвалідів Вітчиз­няної війни"; від 20 січня 1943 р. "Про заходи щодо трудового влаштування інвалідів Великої Вітчизняної війни".

8 липня 1944 р. виданий Указ Президії Верховної Ради СРСР "Про збільшення державної допомоги вагітним жінкам, бага­тодітним і одиноким матерям, посилення охорони материнства і дитинства, про встановлення вищого ступеня відзнаки — зван­ня "Мати-героїня" і встановлення ордена "Материнська слава" і медалі "Медаль материнства". Цим Указом значно розширене коло матерів, які отримують допомоги, збільшено їх розмі­ри, встановлено державні допомоги одиноким матерям на утри­мання і виховання дітей, передбачалося розширення мережі установ охорони материнства і дитинства.

У період війни багато категорій робітників і службовців працювали безпосередньо в районах бойових дій. З огляду на специфіку умов їхньої роботи Раднарком СРСР у 1942 —1944 pp. поширив на них пенсійне забезпечення, яке було вста­новлено для військовослужбовців. Таким забезпеченням кори­стувалися, зокрема, моряки суден морського флоту, які плава­ли в районах воєнно-морських дій, річкових суден річкового флоту, що плавали в районах військових дій, та ін.

З 1947 до 1956 р. Урядом СРСР було прийнято низку поста­нов, згідно з якими періодично збільшувалися розміри соціаль­них виплат.

Рада Міністрів УРСР 9 квітня 1948 р. затвердила Положен­ня про Міністерство соціального забезпечення Української РСР і місцеві органи соціального забезпечення. Відповідно до п. 10 цього Положення в складі МСЗ УРСР було утворено:

I) пенсійне управління; 2) відділ персональних пенсій; 3) управ­ління трудового та побутового влаштування; 4) управління ус­танов соціального забезпечення; 5) відділ лікарсько-трудової експертизи; 6) відділ протезування; 7) плановий відділ; 8) фінансовий відділ; 9) відділ статистики; 10) відділ кадрів;

II) центральна бухгалтерія; 12) відділ постачання; 13) секре­таріат; 14) управління справами. У підпорядкуванні МСЗ та­кож були: 1) редакція інформаційного бюлетеня; 2) вчена рада з протезування, трудового влаштування інвалідів і експертизи працездатності; 3) центральний евакоприйомник; 4) Київська центральна база матеріально-технічного постачання; 5) Одесь­ка школа-інтернат з навчання гри на баяні незрячих інвалідів Вітчизняної війни; 6) Ніжинська школа-інтернат з підготовки до вузів незрячих інвалідів Вітчизняної війни; 7) Одеський са­наторій для інвалідів Вітчизняної війни; 8) постійно діючі курси; 9) відомчий арбітраж.

На МСЗ покладалися такі основні завдання:

  • керівництво соціальним забезпеченням, контроль за впро­вадженням у життя законів, а також постанов і розпоряджень РМ СРСР і РМ УРСР про соціальне забезпечення та внесення на розгляд РМ УРСР проектів законів, постанов і розпоряджень з цих питань;

  • відання питаннями пенсійного забезпечення робітників, службовців, військовослужбовців рядового, сержантського та старшинського складу, строкової служби, осіб, прирівняних до військовослужбовців, робітників і службовців, а також членів їхніх сімей і питаннями забезпечення допомогами сімей вій­ськовослужбовців рядового, сержантського та старшинсько­го складу, строкової служби;

  • здійснення заходів щодо трудового влаштування та мате­ріально-побутового обслуговування інвалідів, членів сімей за­гиблих воїнів і пенсіонерів інших категорій, а також членів сімей військовослужбовців;

  • здійснення заходів щодо організації в колгоспах громад­ської взаємодопомоги та матеріально-побутової допомоги кол­госпникам;

  • здійснення керівництва установами соціального забезпе­чення (інтернатами для інвалідів Вітчизняної війни, будинка­ми інвалідів та ін.);

  • керівництво лікарсько-трудовою експертизою працездат­ності робітників, службовців і військовослужбовців та членів їхніх сімей;

  • здійснення загального керівництва Українською спілкою кас взаємного страхування членів артілей кооперації інвалідів, Українським товариством глухонімих, Українським товари­ством сліпих і контроль за їхньою діяльністю;

  • здійснення загального керівництва кооперацією інвалідів відповідно до ст. 34 і 35 Положення про кооперацію інвалідів, затвердженого постановою РМ УРСР від 16 жовтня 1946 р.

№ 1819. Постановою Ради Міністрів СРСР від 28 вересня 1949 р. № 414 затверджене Положення про пенсійне забезпечення праців­ників науки, що суттєво поліпшило їхнє пенсійне забезпечення.

У 50-ті роки XX ст. завершилося створення системи соціально­го забезпечення робітників і службовців. 5 лютого 1955 р. Прези­дія ВЦРПС затвердила Положення про порядок призначення і виплати допомог за державним соціальним страхуванням.

14 липня 1956 р. Верховною Радою СРСР прийнято Закон СРСР "Про державні пенсії", який вступив у силу з 1 жовтня 1956 р. Рада Міністрів СРСР своєю постановою від 4 серпня 1956 р. затвердила Положення про порядок призначення і ви­плати державних пенсій. Після прийняття їх були визнані як такі, що повністю або частково втратили чинність, близько 1000 попередніх нормативних актів СРСР і союзних республік про пенсійне забезпечення. Закон 1956 р. об'єднав усі основні види пенсій і встановив єдині правила і порядок призначення й виплати їх.

За окремими постановами Уряду СРСР призначалися:

1) пенсії за вислугу років для деяких категорій спеціалістів (пра­цівників освіти, охорони здоров'я, театрально-видовищних підприємств, льотного складу цивільної авіації); 2) пенсії пра­цівникам науки у зв'язку зі старістю й інвалідністю, а членам їхніх сімей — у зв'язку з втратою годувальника; 3) пенсії гене­ралам, адміралам і офіцерському складу Радянської армії та їхнім сім'ям; 4) персональні пенсії у зв'язку зі старістю й інва­лідністю громадянам, що мають особливі заслуги перед держа­вою, а їхнім сім'ям у зв'язку з втратою годувальника. Прези­дія Верховної Ради СРСР встановила для Героїв Радянського Союзу і Героїв Соціалістичної Праці з 1 листопада 1967 р. до­ даткові пільги, в тому числі й персональні пенсії.

Створення колгоспів вимагало з боку держави організації соціального забезпечення колгоспників. У 60-ті роки XX ст. було прийнято пакет нормативних актів з питань матеріальної підтримки селян. Основними з них були: 1) Закон СРСР від 15 липня 1964 р. "Про пенсії і допомоги членам колгоспів";

2) Положення про порядок призначення і виплати пенсій чле­нам колгоспів, затверджене постановою Ради Міністрів СРСР від 17 жовтня 1964 р. № 859; 3) Положення про порядок при значення і виплати допомог у зв'язку з вагітністю і пологами жінкам — членам колгоспів, затверджене постановою Ради Міністрів СРСР від 4 листопада 1964 р. № 915; 4) Положення про централізований союзний фонд соціального забезпечення колгоспників, затверджене постановою Ради Міністрів СРСР від 6 листопада 1964 року № 919; 5) Положення про комісію з призначення пенсій і допомог колгоспникам, затверджене по­становою Ради Міністрів СРСР від 6 листопада 1964 р. № 920; 6) Положення про ради соціального забезпечення колгоспників, затверджене постановою Ради Міністрів СРСР від 6 листопада 1964 р. №921; 7) Інструкція про порядок оформлення доку­ментів для призначення і виплати допомог у зв'язку з вагітні­стю й пологами жінкам — членам колгоспів, затверджена Мінфіном СРСР і Держкомпраці СРСР від 11 грудня 1964 р. № 390-1Г; 8) постанова Ради Міністрів СРСР від 3 вересня 1964 р. № 746 "Про порядок і розміри відрахувань від доходів колгоспів у централізований союзний фонд соціального за­безпечення колгоспників і про організаційні заходи, пов'язані із здійсненням Закону про пенсії і допомоги членам колгоспів; 9) постанова Ради Міністрів СРСР від 1 квітня 1965 р. № 258 "Про пенсійне забезпечення колишніх членів колгоспів, землі яких передані радгоспам та іншим підприємствам і організа­ціям". З прийняттям цих актів завершилося формування со­ціального забезпечення громадян в СРСР.

19 грудня 1977 р. Рада Міністрів СРСР постановою № 1128 затвердила Положення про персональні пенсії, що змінило відповідне положення 1956 р. Одночасно було скасова­но дев'ять постанов РМ СРСР з питань персональних пенсій. Видами персональних пенсій були: 1) пенсії союзного значення — за заслуги перед СРСР; 2) республіканського значення — за заслуги перед союзною республікою; 3) місцевого значення — за заслуги місцевого значення. Пенсії призначалися чоловікам після досягнення 55 років, а жінкам — 50 років або незалежно від віку за наявності інвалідності. У 1977 р. пенсійний вік був збільшений для чоловіків до 60 років, а для жінок до 55 років. Максимальні розміри персональних пенсій були в 1956 p.: со­юзного значення — 200 руб., в 1977 р. — 250 руб., республі­канського значення відповідно — 120 і 150 руб., місцевого зна­чення — 60 і 110 руб. Комісії зі встановлення персональних пенсій були створені при РМ СРСР, РМ союзних республік та при облвиконкомах рад народних депутатів. Персональним пенсіонерам у разі особливої потреби могла надаватись однора­зова допомога. Персональні пенсіонери мали суттєві соціаль­но-побутові пільги. До них належали: 50 % знижка в оплаті житлової площі та комунальних послуг; безплатне протезуван­ня всіх видів (за винятком протезів з дорогоцінних металів); прикріплення до спеціальних поліклінік; оплата ліків за ре­цептами лікарів у розмірі 20 % їх вартості. Персональним пен­сіонерам, які мали тривалий партійний стаж, одночасно нада­валися: щорічна безплатна путівка в санаторій чи будинок відпочинку; за бажанням замість путівки видавалася грошова компенсація; безплатний проїзд у міському транспорті; безплат­ний проїзд один раз у рік (туди і назад) залізничним, водним, повітряним або автомобільним міжнародним транспортом; щорічна грошова допомога в розмірі до двомісячної пенсії. Вони мали й інші соціальні пільги.

На початок 70-х років XX ст. в СРСР завершилося форму­вання таких організаційно-правових форм соціального забез­печення: 1) державне соціальне страхування робітників, служ­бовців, членів кооперативів і деяких інших осіб; 2) соціальне страхування колгоспників; 3) соціальне забезпечення колгосп­ників за рахунок централізованого союзного фонду соціально­го забезпечення колгоспників; 4) соціальне забезпечення за рахунок прямих асигнувань з державного бюджету; 5) забезпе­чення за рахунок спеціальних фондів громадських організацій (художній, літературний, музичний фонди, фонд Спілки кіне­матографістів).

З серпня 1972 р. Рада Міністрів СРСР затвердила нове Поло­ження про порядок призначення і виплати державних пенсій з урахуванням досвіду реалізації Закону 1956 р. У 1977 р. при­йнята остання Конституція СРСР, що передбачала право гро­мадян на соціальне забезпечення й гарантії його забезпечення.

Розвивалася нормативна база соціального обслуговування різних категорій населення, надання їм пільг і переваг. 23 лю­того 1982 р. Рада Міністрів СРСР постановою за № 209 затвер­дила Положення про пільги для інвалідів Вітчизняної війни і сімей загиблих військовослужбовців. Рада Міністрів СРСР 4 квітня 1983 p. прийняла постанову за № 272 "Про забезпе­чення транспортними засобами інвалідів з числа робітників, службовців, колгоспників, а також інвалідів з дитинства". Рада Міністрів СРСР від 28 квітня 1984 р. прийняла постанову № 384 "Про організацію будинків-інтернатів для ветеранів виробни­чих об'єднань (підприємств)". Держкомпраці СРСР 20 червня 1981 р. затвердив Типове положення про будинок для преста­рілих і інвалідів.

Союзний уряд приділяв увагу наданню допомог певним ка­тегоріям осіб.

Допомогу на дітей військовослужбовців строкової служби було введено з 1 січня 1964 р. постановою Ради Міністрів СРСР від 2 5 жовтня 1963 р. за № 1108 "Про виплату допомоги на дітей військовослужбовців строкової служби". Вона призначалася дружинам солдатів, матросів, сержантів і старшин строкової служби у розмірі 15 руб. на одну дитину та 22 руб. на двох і більше дітей на місяць, а дружинам, які постійно проживали у сільській місцевості й пов'язані з сільським господарством, — 7 руб. 50 коп. на одну дитину та 12 крб. на двох і більше дітей. На виконання цієї постанови Міністерство фінансів СРСР і Міністерство оборони СРСР 12 грудня 1963 р. за № 360 затвер­дили Інструкцію про порядок призначення допомог на дітей військовослужбовців строкової служби, а Міністерство фінансів СРСР 20 грудня 1963 р. за № 367 затвердило Інструкцію про порядок виплати допомог на дітей військовослужбовців стро­кової служби. 14 червня 1968 р. за№ 144 Міністерство фінансів СРСР і Міністерство оборони СРСР затвердили нову Інструк­цію про порядок призначення допомоги на дітей військово­службовців строкової служби, а Інструкція від 12 грудня 1963 р. № 360 з цього дня втратила силу. 19 лютого 1970 р. Міністер­ство фінансів СРСР і Міністерство оборони СРСР затвердили Інструкцію про порядок призначення і виплати допомоги на дітей військовослужбовців строкової служби і військовозобо­в'язаних, призваних на навчальні збори, які тимчасово не пра­цюють до моменту призову на збори. З її затвердженням втра­тили силу Інструкція Мінфіну СРСР від 20 грудня 1963 р. № 367 та Інструкція Мінфіну СРСР і Міноборони СРСР від 14 червня 1968 р. № 144, оскільки на базі цих двох інструкцій була підготовлена одна. Постановою Верховної Ради СРСР від 10 квітня 1990 р. № 1420-1 "Про невідкладні заходи щодо по­ліпшення становища жінок, охорони материнства і дитинства, зміцнення сім'ї" розмір державної допомоги на дітей військо­вослужбовців строкової служби був підвищений до рівня мі­німальної заробітної плати.

Порядок призначення і виплати допомог багатодітним мате­рям (уперше введена постановою ЦБК і РНК СРСР від 27 черв­ня 1936 р.) регулювався Положенням про порядок призначен­ня і виплати допомог вагітним жінкам, багатодітним і одино­ким матерям, яке було затверджене постановою Ради Міністрів СРСР від 12 серпня 1970 р. № 659. Рада Міністрів СРСР у своїй постанові від 2 червня 1990 р. № 759 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту сімей з дітьми у зв'язку з переходом до регульованої ринкової економіки" зазначила, що деякі до­помоги, в тому числі й багатодітним матерям, втратили соці­альну значимість, і замість раніше діючої одноразової допомо­ги при народженні дитини, диференційованої залежно від чер­говості народження, і щомісячної допомоги багатодітним сім'ям на четверту і наступну дитину у віці до п'яти років встановила одноразову допомогу при народженні дитини в трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, а також єдину щомісяч­ну допомогу на дітей у віці від 1,5 до 6 років у розмірі 50 % мінімальної заробітної плати на кожну дитину, яка перебуває на утриманні сім'ї, якщо середній прибуток на члена сім'ї не перевищує двократної величини мінімальної заробітної плати.

Допомогу на дітей малозабезпеченим сім'ям ввели з 1 листо­пада 1974 р. відповідно до постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 22 вересня 1974 р. № 748 "Про дальше збільшення матеріальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, що мають дітей" та Указу Президії Верховної Ради СРСР від 25 вересня 1974 р. "Про введення допомоги на дітей малозабезпеченим сім'ям". На розвиток їх Рада Міністрів СРСР своєю постано­вою від 25 вересня 1974 р. за № 752 затвердила Положення про порядок призначення і виплати допомоги на дітей малозабез­печеним сім'ям, а ВЦРПС, Мінфін СРСР і Державний комітет Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати 1 жовт­ня 1974 р. затвердили Інструкцію про порядок оформлення і ведення справ з призначення і виплати допомоги на дітей мало­забезпеченим сім'ям на підприємствах, в установах, організа­ціях і колгоспах. У цей же день (1 жовтня 1974 р.) ВЦРПС і Мінфін СРСР затверджують Інструкцію про порядок ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виплату до­помоги на дітей малозабезпеченим сім'ям в державних, гро­мадських і кооперативних підприємствах, установах і органі­заціях. Ще раніше, тобто 27 вересня 1974 p., Мінфін СРСР та Держбанк СРСР направили відповідним організаціям інструк­тивний лист "Про порядок видачі коштів на виплату допомоги на дітей малозабезпеченим сім'ям". Усі ці нормативні акти і склали правову основу нововведеної допомоги. Зазначена допо­мога призначалася і виплачувалася в розмірі 12 руб. на місяць на кожну дитину до досягнення нею 8-річного віку тим сім'ям, у яких середній сукупний прибуток на члена сім'ї не переви­щував 50 руб. на місяць. Пізніше в зазначені нормативні акти вносилися певні зміни і доповнення. Так, згідно з постановою Ради Міністрів СРСР від 23 листопада 1989 р. № 1032 "Про збільшення строку виплати допомоги на дітей малозабезпече­ним сім'ям", вона призначалась і виплачувалась до досягнення дитиною віку 12 років. Середній сукупний дохід на члена сім'ї з 1 січня 1984 р. по країні був встановлений різний (на тери­торії України — 50 руб.). Було змінено і джерело фінансування виплати допомоги з коштів бюджету державного соціального страхування або з централізованого союзного фонду соціально­го забезпечення колгоспників. її почали виплачувати за раху­нок коштів бюджетів союзних республік (пункти 7—9 Змін і доповнень до рішень Уряду СРСР про державну допомогу сім'ям, що мають дітей, затверджених постановою РМ СРСР від 24 листопада 1990 р. № 1177).

Допомога на дітей-інвалідів віком до 16 років в розмірі 20 руб. на місяць вперше введена постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 23 травня 1979 р. № 469 "Про поліпшення матеріального забезпечення інвалідів з дитинства". Постано­вою ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 27 березня р. № 400 "Про заходи щодо подальшого поліпшення умов життя інвалідів з дитинства" розмір цієї допомоги з січня р. збільшений до ЗО руб. Законом СРСР від 1 серпня 1989 р. "Про невідкладні заходи щодо поліпшення пенсійного забезпе­чення і соціального обслуговування населення" цей розмір до­помоги з 1 січня 1990 р. збільшений до 70 руб. (ст. 8). Законом СРСР від 15 травня 1990 р. "Про пенсійне забезпечення грома­дян в СРСР" ця допомога перетворена в соціальну пенсію і її розмір був передбачений у ст. 120.

Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 22 січня 1981 р. за № 235 "Про заходи щодо посилення державної допо­моги сім'ям, які мають дітей" для матерів, що працюють і ма­ють загальний трудовий стаж не менше одного року, а також для жінок, які навчалися з відривом від виробництва, була введена частково оплачувана відпустка з догляду за дитиною до досягнення нею віку одного року. Оплата передбачалась у розмірі 35 руб. щомісяця. Одночасно з цим жінкам, що працю­ють, також було надано право на отримання додаткової відпу­стки без збереження заробітної плати з догляду за дитиною до досягнення нею віку півтора року, з наміром пізніше продов­жити цей термін до двох років із збереженням безперервного трудового стажу та стажу роботи за спеціальністю. Ці заходи вводилися поетапно, починаючи з 1981 р. (в Україні з 1 листо­пада 1982 р.). На розвиток цієї постанови Президія Верховної Ради СРСР своїм Указом від 2 вересня 1981 року "Про заходи щодо посилення державної допомоги сім'ям, які мають дітей" внесла до ст. 71 Основ законодавства Союзу РСР і союзних рес­публік про працю та до інших законів відповідні зміни. Згідно з цими двома нормативними актами Рада Міністрів СРСР і ВЦРПС 2 вересня 1981 р. за № 865 видали спільну постанову "Про порядок введення частково оплачуваної відпустки по до­гляду за дитиною до досягнення нею віку одного року та інших заходів щодо посилення державної допомоги сім'ям, які мають дітей". Рада Міністрів СРСР і ВЦРПС своєю постановою від 22 серпня 1989 р. за № 677 "Про збільшення тривалості відпу­сток жінкам, що мають малолітніх дітей" збільшили (в Україні з 1 липня 1990 р.) тривалість частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею віку півтора роки. З 1 грудня 1989 р. тривалість додаткової відпустки без збере­ження заробітної плати з догляду за дитиною була збільшена до досягнення нею трирічного віку. Ця додаткова відпустка зараховувалась у загальний та безперервний стаж, а також у стаж роботи за спеціальністю. 10 квітня 1990 р. Верховна Рада СРСР своєю постановою "Про невідкладні заходи щодо поліп­шення становища жінок, охорони материнства і дитинства, зміцнення сім'ї" підвищила розмір державної допомоги з до­гляду за дитиною до досягнення нею віку півтора року до рівня мінімальної заробітної плати, що на той час становила 70 руб. При народженні двох і більше дітей допомога виплачувалась на кожну дитину, а не одна на всіх дітей, як раніше. Уперше в законодавстві передбачалися виплати та допомоги з урахуван­ням районних коефіцієнтів. Скасовано було таку умову для жінок, що працюють, віком до 18 років, як наявність відповід­ного (річного) трудового стажу. Допомога у зв'язку з доглядом за дитиною до досягнення нею віку півтора роки непрацюючим матерям вводилася з 1 січня 1991 р.

Постановою Ради Міністрів СРСР від 6 лютого 1984 р. за № 134 "Про введення тимчасових допомог на неповнолітніх дітей у період розшуку їхніх батьків, що ухиляються від спла­ти аліментів" з 1 січня 1985 р. вперше була введена тимчасова допомога на неповнолітніх дітей, батьки яких ухиляються від сплати аліментів. Розмір цієї допомоги встановлювався такий: на одну дитину — 20 руб., на двох дітей — 30 руб., на трьох дітей — 40 руб., на чотирьох і більше — 50 руб. на місяць. Виплата допомоги покладалася на органи соціального забезпе­чення союзних республік, у зв'язку з чим було передбачено частково збільшити штатну чисельність їхніх місцевих струк­тур. З розшуканих осіб пізніше стягувалися виплачені суми допомоги з нарахуванням 10 % на ці суми. На виконання цієї постанови Рада Міністрів СРСР, Міністерство юстиції СРСР, Міністерство фінансів СРСР, Держбанк СРСР, Держкомпраці СРСР і МВД СРСР розробили і 2 серпня 1984 р. затвердили Інструкцію про порядок призначення і виплати тимчасових допомог на неповнолітніх дітей у період розшуку їхніх батьків, які ухиляються від сплати аліментів. Нею почали керуватися при призначенні та виплаті цієї допомоги. 13 квітня 1987 р. в Інструкцію від 2 серпня 1984 р. були внесені зміни, і допомога призначалась у розмірі 20 руб. на місяць на кожну дитину. Всі зазначені вище нормативні акти діяли недовго. Одні з них були прийняті в новій редакції, а інші — скасовані та замінені нови­ми. Початок цього поклала постанова Ради Міністрів СРСР від 25 січня 1989 р. за № 67 "Про заходи щодо поліпшення матері­ального стану неповнолітніх дітей, батьки яких ухиляються від сплати аліментів". Відповідно до неї у новій редакції була прийнята постанова Ради Міністрів СРСР від 6 лютого 1984 р. № 134. 25 липня 1989 р. затверджена нова Інструкція про по­рядок призначення і виплати допомог і коштів для відшкоду­вання додаткових витрат на неповнолітніх дітей. Постановою Ради Міністрів СРСР від 24 листопада 1990 р. за № 1177 тим­часова допомога була встановлена в розмірі 50 % мінімальної заробітної плати на місяць на кожну дитину.

Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 24 січня 1985 р. була встановлена грошова допомога на дітей, які пере­бувають під опікою чи піклуванням, у розмірі ЗО руб. на місяць на одну дитину, але за умови, що розмір одержуваної на таку дитину допомоги, аліментів і пенсій не перевищує ЗО руб. на місяць, з припиненням виплати раніше призначеної допомоги і пенсії. З метою реалізації цієї постанови Міністерство освіти СРСР своїм наказом від 1 жовтня 1985 р. № 180 затвердило Положення про порядок призначення і виплати грошової допо­моги на дітей, які перебувають під опікою та піклуванням. Цим положенням райвиконкоми рад народних депутатів та їхні відділи народної освіти керувалися при призначенні та виплаті вказаних грошових виплат аж до прийняття відповідних нор­мативних актів незалежною Україною.

Напередодні розпаду СРСР було прийнято ряд законів у сфері соціального забезпечення, які так і не були втілені в життя.

Закон СРСР від 15 травня 1990 р. "Про пенсійне забезпечен­ня громадян в СРСР" гарантував усім непрацездатним грома­дянам СРСР право на матеріальне забезпечення за рахунок су­спільних фондів споживання шляхом надання трудових і со­ціальних пенсій.

Структура Закону:

Розділ І. Загальні положення (ст. 1—12).

Розділ II. Трудові пенсії: Пенсії за віком (ст. 13—24). Пенсії у зв'язку з інвалідністю (ст. 25—39). Пенсії в разі втрати году­вальника (ст. 40—58). Пенсії за вислугу років. Загальні умови (ст. 59—62). Пенсії за вислугу років окремим категоріям пра­цівників авіації і льотно-випробного складу (ст. 63). Пенсії за вислугу років окремим категоріям працівників інших галузей народного господарства (ст. 64). Пенсії за вислугу років деяким категоріям артистів театрів та інших театрально-видовищних підприємств і колективів (ст. 65—66). Обчислення стажу робо­ти для призначення трудових пенсій (ст. 67—75). Обчислення пенсій (ст. 76—98). Призначення пенсій (ст. 99—106). Виплата пенсій (ст. 107—118).

Розділ III. Соціальні пенсії (ст. 119—123).

Розділ IV. Порядок і умови перерахунку пенсій (ст. 124—127).

Розділ V. Права союзних і автономних республік, місцевих рад народних депутатів, трудових колективів щодо матеріаль­ного забезпечення пенсіонерів (ст. 128—131).

Планувалося введення Закону в дію в повному обсязі з 1 жовт­ня 1990 р. до 1 червня 1993 р.

Ще раніше 28 квітня 1990 р. було прийнято Закон СРСР "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців", який визначав умови, норми і порядок пенсійного забезпечення військово­службовців Збройних сил СРСР, військ і органів Комітету дер­жавної безпеки СРСР, внутрішніх військ, залізничних військ і інших військових формувань, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ і їхніх сімей.

Структура Закону:

I. Загальні положення (ст. 1—12).

II. Пенсії за вислугу років (ст. 13—19).

III. Пенсії у зв'язку з інвалідністю (ст. 20—31).

IV. Пенсії у зв'язку з втратою годувальника (ст. 32—45).

V. Обчислення пенсій (ст. 46—50).

VI. Призначення пенсій (ст. 51—54).

VII. Виплата пенсій (ст. 55—63).

VIII. Порядок перерахунку пенсій (ст. 64—66).

Вводився він у дію в частині пенсій для інвалідів війни, інших учасників війни і сімей загиблих військовослужбовців з 1 жовтня 1990 p., а в новому обсязі — зі січня 1991 р.

І, нарешті, можна назвати Закон СРСР від 11 грудня 1990 р. "Про основні засади соціальної захищеності інвалідів в СРСР", що визначав основні засади державної політики сто­совно інвалідів з метою забезпечення їм рівних з усіма іншими громадянами можливостей у реалізації прав і свобод, усунення обмежень у їхній життєдіяльності, створенні сприятливих умов, які б дозволяли інвалідам вести повноцінний спосіб жит­тя, брати активну участь в економічному і політичному житті суспільства, а також виконувати свої громадянські обов'язки.

Структура Закону:

I. Загальні положення (ст. 1—7).

II. Створення умов для безперешкодного доступу інвалідів до соціальної інфраструктури (ст. 8—16).

III. Медична, професійна і соціальна реабілітація інвалідів (ст. 17—20).

IV. Освіта і професійна підготовка інвалідів (ст. 21—29).

V. Праця інвалідів (ст. ЗО—33).

VI. Соціальна допомога інвалідам (ст. 34—39).

VII. Громадські організації інвалідів (ст. 40—41).

Передбачалось його введення з 1 січня 1991 р. до 1 січня 1995 р.

 

Теорія права соціального забезпечення.

Сташків Б.І.

http://radnuk.info