В.Д. ПарійТе, що країні потрібна страхова медицина, сьогодні вже не викликає сумніву. Дискусії відбуваються лише навколо шляхів формування системи страхової медицини та термінів її введення. Держава може досить довго стояти на порозі реформ, заглядаючи у світле майбутнє, та пацієнтам надійна підтримка потрібна вже сьогодні. Кожен день «не прийнятих рішень» означає не лише відстрочку реформ – для багатьох людей це втрата надії на допомогу.

Скільки хворих щодня усвідомлюють, що придбання необхідних медикаментів – занадто дороге задоволення для людини, яка багато років важко працювала і не мала змоги заощадити грошей? Скільки людей вимушені «працювати на аптеку», коли йдеться про повернення здоров'я або збереження життя? На жаль, подібна статистика відсутня.

Чи існують механізми реальної допомоги та забезпечення медикаментами пацієнтів в умовах неефективно працюючої старої системи охорони здоров'я та відсутності нової? Як виявляється, такі механізми не тільки існують, а й працюють, перетворюючись на перші кроки до створення системи страхової медицини.
В умовах хронічного дефіциту бюджетних коштів у галузі охорони здоров'я все більш актуальним стає пошук позабюджетних джерел її фінансування. Зі всього спектра сучасних можливостей найбільший інтерес викликає створення лікарняних кас (ЛК), які покликані забезпечити якісне та доступне лікування пацієнтів – членів ЛК. У багатьох регіонах України вже є досвід створення ЛК та певні результати їх діяльності.

Про організаційно-правові основи функціонування ЛК в Україні та результати діяльності найпотужнішої з усіх ЛК – благодійної організації «Лікарняна каса Житомирської області» – на сторінках нашої газети розповідає голова правління Асоціації працівників лікарняних кас України, доктор медичних наук, професор кафедри соціальної гігієни та організації охорони здоров'я з підвищення кваліфікації керівних кадрів Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, Заслужений лікар України Валентин Дмитрович Парій.
– Словосполучення «лікарняні каси» асоціюється із досить давнім, дореволюційним періодом. Та й сама ідея страхової медицини для нашої країни не зовсім нова...
– Якщо ми заглянемо в історію вітчизняної страхової медицини, то переконаємося, що страхова медицина формувалася на основі лікарняних кас, які були організовані на промислових підприємствах. Метою їх створення було і є залучення коштів населення на добровільній основі для забезпечення членів лікарняних кас медикаментами за умови надання амбулаторно-поліклінічної допомоги, лікування в умовах стаціонару, проведення діагностичних обстежень (В.С. Єрмілов, 2002; Бондаренко, 2002, Пономаренко, 2003).
Вітчизняне медичне страхування зародилося в південній частині України в кінці 80-х – на початку 90-х років XIX ст. (В.С. Єрмілов, 2001). У цей час прогресивна частина підприємців Одеси почала страхувати своїх робітників від нещасних випадків на виробництві у приватних загальнострахових товариствах. Згодом страхування поширилося на всі промислові центри Херсонської губернії.
З часом виявилося, що така комерційна форма добровільного страхування у приватних страхових компаніях загалом невигідна. Тому серед підприємців виникла ідея активної підтримки фабричної інспекції, до компетенції якої входили соціальні питання на виробництві, запровадження власного добровільного взаємного страхування на некомерційній основі.
Першим промисловим підприємством в Україні, де в 1870 р. була створена лікарняна каса, став адміралтейський завод «Россуд» у м. Миколаєві. Саме тут підприємці уклали першу в Україні угоду для надання медичної допомоги з Миколаївським військово-морським шпиталем. Згідно з угодою про медичне забезпечення робітникам заводу надавалася медична допомога у разі нещасних випадків, а відшкодування витрат здійснювалося через лікарняну касу за рахунок підприємства.
У кінці XІX та на початку XX ст. запровадження медичного страхування як частини системи соціального страхування стало невід'ємною частиною вимог політичного робітничого руху в Україні. Після революційних подій 1905 р. Царський уряд почав розробку закону про соціальне страхування й одночасно, не чекаючи прийняття цих законів, дозволив робітникам організовувати лікарняні або ощадні каси забезпечення. Нормативна база та статут про діяльність лікарняних кас були затверджені прийнятим у 1912 р. законом «Про соціальне страхування на випадок хвороби». Джерелами фінансування лікарняних кас стали внески робітників (членів лікарняних кас) та виплати промисловців.
У 1913 р. завдяки внесеним доповненням до статуту адміністрація ЛК отримала право організовувати лікарні, амбулаторії, санаторії, аптеки. Взаємовідносини ЛК з лікарями будувалися на договірній основі або шляхом зарахування спеціалістів на постійну роботу. У ці роки спостерігалася тенденція до збільшення кількості ЛК та їх об'єднань. Спілки ЛК були менш залежні від підприємців, мали у розпорядженні значно більші статутні та резервні кошти, організовували надання амбулаторної та стаціонарної допомоги, екстреної медичної допомоги.
Таким чином, можна говорити про створення в дореволюційній Україні власної системи страхової медицини.
У перші роки існування радянської держави система страхової медицини була збережена. Більше того, вийшли Декрети Ради народних комісарів, направлені на укріплення матеріального та юридичного становища ЛК, котрими керувалися і в Україні. За роки громадянської війни і розрухи, коли державна, земська і міська медицина майже повністю занепали, страхова медицина досить ефективно продовжувала функціонувати. Згодом у процесі одержавлення страхових організацій ЛК в Україні були повністю ліквідовані. У 1933 р. система соціального страхування втратила самостійність унаслідок передання питань страхування до компетенції профспілок та поступово позбулася складової медичного страхування.

 

Підготувала Наталя Очеретяна

Здоров'я України №5, березень 2008 року

http://health-ua.com/articles/2477.html