Благодійна організація
"Лікарняна каса Полтавщини"

Конкуренція... за пацієнта

У ній бере участь не лише страхова медицина, а й лікарняні каси

Усі знають, що багатим і здоровим бути значно краще, ніж бідним і хворим. Але в Україні цю ситуацію хочуть дещо змінити й змусити багатого платити за бідного, а здорового — за хворого. Це завдання виглядає сьогодні досить складним, але більше ніж актуальним. Наша держава, всупереч Конституції, фактично не здатна забезпечити своїм громадянам повністю безкоштовну медичну допомогу. Компенсувати цей недолік не просто, але інструмент уже начебто знайшли. Це так звані лікарняні каси, або, якщо хочете, це просто каси взаємодопомоги для придбання ліків пацієнтам лікарень. Будуються вони на добровільному солідарному принципі: поки ти молодий і майже не хворієш, вкладаєш гроші в цю касу, оплачуючи вартість лікарняних ліків для старшого покоління. Коли прийде твоя черга хворіти й лягати до лікарні, турботу про твої ліки візьмуть на себе нові покоління співгромадян.

Як розповів президент «Асоціації працівників лікарняних кас України» Валентин Парій, лікарняні каси — це для країни далеко не новина. Вони існували ще в царській Росії й не зникли в перші роки радянської влади. Але потім почалася ера «безкоштовної» медицини, а майно, що належало членам таких об’єднань, перейшло до держави. В Україні лікарняні каси відродилися 13 років тому як реакція на бідність безкоштовної медицини. Сьогодні їх у країні понад 200. Гроші для них дають більш як мільйон людей. Вони вже зібрали 80 мільйонів гривень, тобто по 80 гривень на брата. (Ці цифри наприкінці минулого тижня прозвучали в інформагентстві «Наш продукт» на круглому столі: «Який діагноз у лікарняних кас?»). Кожен, кому доводиться час від часу відвідувати аптеку, скаже, що з такою сумою там не надто розгуляєшся.

Отже, однозначного діагнозу, а точніше прогнозу не вийшло. Спектр на «суспільному консиліумі» був дуже широкий: від думки про те, що саме лікарняні каси можуть стати фундаментом реформованої системи охорони здоров’я, до побоювань, що чималі фінансові потоки, направлені населенням через каси на придбання ліків, можуть по дорозі чи то заблукати, чи то піти в пісок (як це сталося зі знаменитою Лікарнею майбутнього, на яку збирала вся країна)... Тим паче що в Києві, за словами Парія, задумали створювати одну касу на весь мегаполіс і, відповідно, «єдиний медичний простір». Чи не вийде з нього таке собі МММ-2 зі своїм власним Льонею Голубковим, який буде дуже переконливо розповідати, який він тепер хороший партнер для муніципалітету та держави, й, головне, для власного дорогоцінного здоров’я? А ще йому, Голубкову, вдалося покінчити з корупцією, й тепер він із задоволенням платить гроші за своє здоров’я, а не в кишеню лікарю.

Утім, слід визнати, що Парій не витає в хмарах. Хоч би які негативні версії стосовно лікарняних кас будувалися, за ним досвід їх небезуспішної роботи в Житомирської області, а також у місті Комсомольську (Полтавська обл.). Колишній мер цього містечка рудокопів Олександр Попов (зараз він фактично керує господарством столиці) потрапив на начальницькі посади в Києві багато в чому завдяки своїм ініціативам, пов’язаним зі створенням лікарняних кас і об’єднань співвласників житла. Тепер усе це ставиться на порядок денний трьохмільйонного Києва.

Але навіщо створювати лікарняні каси, коли в усьому світі вже затвердилася система страхової медицини, та й в Україні вона вже має форпости, що цілком нормально працюють у великій кількості міст, успішно конкуруючи із загниваючою системою «безкоштовної» медичної допомоги від держави? Уся річ у тім, що страхова медицина в нашій країні поки що охоплює переважно людей багатих, а також найнятих працівників успішних (головним чином зарубіжних) підприємств.

Лікарняні каси розраховані на бідних. З особливою надією поглядають у цей бік українські пенсіонери. Тим паче, що Попов навіть обіцяв, що за них платитиме міський бюджет. Щоправда, експерти в цьому дуже сумніваються. Адже в Києві 800 тисяч пенсіонерів. На кожного потрібно 370 гривень на рік (10 грн. вступний внесок і по 30 грн. щомісячно). Виходить, що для потреб пенсіонерів із дуже схудлої київської скарбниці виймуть близько 300 мільйонів гривень. Це вам не гречка яка-небудь — йдеться про життя й смерть. Отже, спонсори й ідеологи лікарняних кас, ймовірно, можуть розраховувати на підтримку найактивнішого сектора столичного електорату.

Але Парій і це припущення заперечує. За його словами, в Житомирській області політичні сили намагалися напередодні виборів прибрати лікарняні каси до рук й використати у своїх інтересах, але не вийшло — рух лікарської взаємодопомоги довів свою аполітичність.

Зате його легітимність ставилася під сумнів. Голова наглядової ради «Всеукраїнський конгрес із безпеки медицини» Олександр Капшук запитує: «Допустимо, договори є з виробниками фармпрепаратів. Але хто їх купуватиме?» Виявляється, цим, як і раніше, займатимуться лікарні. А каси лише сплатять рахунки, засвідчені документом із підписом хворого. Але на яку суму він може претендувати? Які хвороби і які травми будуть включені до орбіти лікарняних кас, а які ні? Директор департаменту особистого страхування СК «Брокбізнес» Тетяна Пастер вважає, що «найбільша проблема в реформуванні медицини та впровадженні лікарняних кас зокрема — це недосконала правова база». Колишній доктор зі знаменитим медичним прізвищем, а нині працівник сфери страхування говорить: «Ми не проти лікарняних кас, ми не виступаємо їхнім противником. Але має бути цілком зрозуміло, за що ми платимо й що ми маємо, якими органами це контролюється». Директор аналітико-дослідницького центру «Інститут міста» Олександр Сергієнко не вірить, що Попов знайде гроші, щоб сплатити внески пенсіонерів до лікарняних кас. На його думку, «клієнти лікарняних кас — це фактично пенсіонери. Але бюджету немає, 2010 року бюджет за 9 місяців виконаний на 50,9%. На нього не можна сподіватися, на це треба чітко вказати населенню. Так, можна передбачати, що ці гроші знайдуть, але за чий рахунок?» — запитує експерт. Чітких відповідей на всі ці запитання поки немає.

Більше того, ставлення держави до лікарняних кас поки що якесь дивне. Досить сказати, що за круглим столом не виявилося представника столичної держадміністрації або хоча б главку охорони здоров’я, хоча лікарняні каси — це, як ми вже говорили, одна з головних фішок Попова, який користується довірою центральної влади й особисто Президента й, швидше за все, погоджує свої дії та ініціативи. Не вніс якоїсь зрозумілості у вирішення майбутніх проблем лікарняних кас і єдиний за круглим столом представник держави. Олена Осінкіна, координатор проектів щодо реформи охорони здоров’я від Комітету економічних реформ при Адміністрації Президента України, заявила, що «не знайшла ні офіційної концепції, ні обгрунтування (створення лікарняних кас. — Авт.) й не бачить, що відбуватиметься в реформі охорони здоров’я Києва». Вона «закликає, щоб усілякі реформи на місцевому рівні, більш-менш вписувалися в ту програму, яка Президентом проголошена й передбачає реформування системи медицини на трьох рівнях, суворий розподіл функцій між первинкою, вторинкою й третинкою, визначення спеціалізації лікарень для фінансування цих лікарень...» Осінкіна називає себе не держчиновником, а експертом, але не підтвердила цього рівнем своєї відповіді на запитання «Дня», яке полягало, в принципі, в тому, що лікарняні каси могли б ефективно працювати лише в тому випадку, коли б спиралися на спеціальний закон. Більше того, за її словами, в програмі реформ Президента «немає жодного слова про лікарняні каси, це не наш продукт».

Проте можна передбачити, що лікарняна каса в столиці все ж таки буде. Інша річ, з яким статусом. Поки що каси хочуть прирівняти до громадських та ще й добродійних організацій. Члени каси, якщо не рахувати внесків підприємств за своїх працівників, будуть самі собі благодійниками. І, вочевидь, каси могли б отримати податкові пільги. Справа, дійсно, потрібна й благородна, що заслуговує на фінансові послаблення з боку держави... Але, думаю, податкових пільг абсолютно недостатньо, щоб поставити на ноги й отримати шуканий ефект від такої махини, якою мають стати лікарняна каса столиці й лікарняні каси в Україні взагалі. Чом би державі не виділити для них у бюджеті, на додаток до членських внесків учасників, яке-небудь постійне джерело фінансування? Наприклад, це можуть бути внески до Ощадбанку СРСР, повернення яких не діждалися їхні власники, котрі не мають спадкоємців. Або суми, виручені від продажу земельних ділянок, що залишилися без власників. Варто також подумати над тим, щоб на адміністративні витрати в таких касах витрачалося приблизно стільки ж коштів, скільки в інших країнах (від 3% до 5%), а не стільки, скільки планується витрачати на ці цілі в Україні (20%).

І, звісно, не варто вважати, що розвиток лікарняних кас — це вся реформа охорони здоров’я. Про неї громадяни країни дуже мало знають (звісно, інформація Осінкіної явно не рахується). Хотілося б, щоб, окрім квазіпрофесійних розмов про суворе розмежування «первинок, вторинок і третинок», які, як виглядає, ще успішніше футболитимуть хворих, програма реформ враховувала й реальний досвід, накопичений або впроваджений сьогодні на місцевому рівні.

Зокрема, в розмову про лікарняні каси втрутився сімейний доктор з Одеси Михайло Назаров, і його «непрофільне» повідомлення викликало великий інтерес. Він розповів, що в місті біля моря зараз виводять на ринок новий продукт, який, на його думку, дає відповідь на всі проблеми, що стоять перед українською охороною здоров’я. Назаров називає його соціально-ринковою, територіально-керованою родинно-організованою системою охорони здоров’я. У ній вже сьогодні задіяно 400 лікарів різних спеціалізацій, які працюють як у муніципальній системі, так і в приватних установах. В основі — сімейні або, краще, довірені лікарі, зацікавлені в тому, щоб якнайкраще надати допомогу своїм хворим або направити їх до кваліфікованих фахівців. Звісно, пацієнт за все платить. Але нікому не треба давати в кишеню. Усе робиться за підсумками лікування, а розрахунками відає спеціальне підприємство — оператор медичних послуг територіальної общини. Тут виводять вартість послуг пацієнтові на основі бального класифікатора, запозиченого у німців. Вартість одного балу — 22 копійки. На оплату доктора з них йде рівно половина. А в разі будь-яких неув’язок або проблем пацієнт звертається до свого довіреного лікаря... «Його (пацієнта. — Авт.) ніде не розводять, ніде не крутять, — свідчить Назаров, — бо довірений доктор визначає найоптимальніший варіант обстеження. І пацієнт відчуває себе захищеним».

Віталій КНЯЖАНСЬКИЙ,

«День»

© 2020 Благодійна організація "Лікарняна каса Полтавщини"