Благодійна організація
"Лікарняна каса Полтавщини"

ВРЯТОВАНА РУСЛАНА: ТЕПЕР У МЕНЕ ДВА ДНІ НАРОДЖЕННЯ

Руслана втратила майже три чверті об'єму крові, та чернівецькі акушери-гінекологи врятували її.
- Наш 8-річний син усе зрозумів, коли прокинувся вночі та побачив, що вдома немає ні тата, ні мами, зате скрізь по квартирі - плями крові. Потім він майже не спав кілька ночей поспіль, аж доки не побачив маму. А сталося це тільки на 5-ту добу перебування дружини в реанімації, - розповів Віктор, чоловік Руслани Нестеровської, котру акушери-гінекологи Чернівецького пологового будинку № 2 витягли буквально з того світу.

Людмила ЧЕРЕДАРИК,
власкор "ВЗ".
Чернівецька обл.

Санавіація - це не літаки і гелікоптери

Мешканка райцентру Новоселиця, що на Буковині, Руслана була на 8-му місяці вагітності, коли раптом о 3-й ночі її стан різко погіршився: розпочалася кровотеча та з'явився біль, як під час переймів. Чоловік одразу ж кинувся по лікаря. Та, оглянувши жінку, зателефонувала до Новоселицької центральної лікарні, наказавши готувати операційну. Однак із приймального відділення Руслану без будь-яких зайвих розмов одразу ж відправили до Чернівців: такої крові, як у неї, - 2-га група резус негативний - у лікарні не виявилося.
Однак Руслані та її маленькому синові поталанило. Бо, як розповіли пізніше авторові цих рядків рятівники-лікарі, жінка має неабияке щастя, коли в такому стані її вдалося довезти живою та ще й нашими дорогами. (На жаль, справжня санавіація, коли хірурги вилітали до хворих у райцентри та села на літаках-кукурузниках, зосталася в минулому. Нині у назві служби лишилося тільки слово - "авіація", хоча до хворих "вилітають", та й то не одразу, на машинах швидкої допомоги).
...Руслана втратила майже 4 літри крові з 5, що зазвичай нуртує в людському організмі. Пізніше, коли про це дізналися новоселицькі спеціалісти, вони просто не повірили: мовляв, такого не може бути, бо такого ніколи не буває.

5 днів між небом і землею

Про ту ніч, яка ледь не стала фатальною для їхньої родини, розповідає Віктор Нестеровський:
- Близько 5-ї ранку ми були в Чернівцях. У темряві ще й проскочили повз пологовий будинок. Коли добралися до приймального відділення, то зайвих запитань ніхто не ставив. Руслану на ходу роздягали та водночас готували до операції. Я був неймовірно здивований тим, що в мене ніхто не запитав, чи маю гроші на операцію та ліки. Зрештою, я працівник Новоселицьких РЕМ, Руслана - приватний підприємець, тож ми свідомо готувалися до пологів і до народження другої дитини: сякі-такі гроші в нас із собою були. Тим паче, я мав гіркий досвід знайомства з реанімацією - нещодавно там лежав мій батько. Тому був готовий до того, що ні санітарки, ні медсестри жодного кроку без оплати не ступлять. Та й операцію треба наперед проплатити. Але тут було все по-іншому. З дому викликали лікаря-гінеколога, завідувачку відділення Лівію Нікіфор, і вона розпочала операцію. Пізніше до неї приєдналася начмед Світлана Ткачик. Тільки хірургічне втручання тривало чистих 3 години. Коли дружину перевели до реанімації, до мене вийшли Світлана Ярославівна та Лівія Василівна. Я перелякався, коли побачив їхні втомлені сумні очі. Та вони заспокоїли, сказавши, що операція пройшла нормально. Хоча життя дружини ще залишалося під загрозою. Ще 5 днів вона була на штучному диханні. Їй робили ультрафільтрацію крові, бо існувала загроза загального зараження. Пізніше дізнався, що для проведення цих процедур лікарня придбала обладнання за 8 тис. грн. Але жодних відшкодувань, ані на інше грошей ніхто з мене не вимагав.

Святі у білих халатах

Мені тільки виписали рецепти на антибіотики, які треба було невідкладно вводити Руслані. Скажімо, меронем я знайшов лише в одній аптеці - "Астрафармі", що на вул. Стасюка, та й то їх замовляли. Вартість однієї ампули 300 грн., а дружині за день робили 4 таких ін'єкції. Працівники ж аптеки поставилися до мене зі співчуттям і розумінням - допомагали і словом, і ділом. А коли мені не вистачило однієї ампули, обдзвонювали всі аптеки. А це дуже важливо у такій ситуації. Загалом же ліків, а точніше, самих лише антибіотиків, яких у пологовому будинку не було, ми купили на 8 тис. грн, тоді як лікувальний заклад витратив на Руслану набагато більше. Я тепер переконаний, що добрих людей більше, аніж поганих. Але є люди особливі, такі, як завідувач відділення реанімації Юрій Задоя. Протягом перших 4 діб перебування Руслани в реанімації він практично звідти не виходив. Тільки на 5-ту добу, коли стало зрозуміло, що вона житиме, він пішов до себе і поголився - і я його не впізнав! А з лікарні Юрій Михайлович взагалі вийшов тільки на 10-й день. Наша родина ніколи не забуде того, що для нас зробили всі ці чуйні щиросердні люди. Думаю, вони просто святі...

Шок і порятунок

Лівія Нікіфор, акушер-гінеколог, завідувачка 2-го акушерського відділення:
- Руслану привезли в шоковому стані. Вона втратила багато крові. Показник гемоглобіну знизився практично до смертельної позначки - 27. Через тотальне відшарування плаценти сталася утробна смерть плода. Її організм почав отруюватися. Між плацентою і маткою вже накопичилася кров, в складі були речовини, що перешкоджають згортанню крові. Тому перед нами стояло єдине завдання - врятувати жінці життя. Дуже набряклі руки, ноги, обличчя - очей практично не було видно, а тільки щілини - свідчили про пізній токсикоз. Під час ультрафільтрації крові з клітин її організму "витягли" 7 літрів води.
Як тільки Руслана виписалася з пологового будинку, подружжя Нестеровських знайшло автора цих рядків:
- Ми хочемо хоча б у такий спосіб віддячити нашим рятувальникам, - казали вони. - Бо те, як доглядають у цій лікарні, як ставляться до хворих, як лікують - викликає подив і захват.
- Я ж не донька міністра чи мера! - дивувалася Руслана. - Але до мене була така увага! Просто немає слів... Ми всім знайомим тепер радимо звертатися тільки в ту лікарню.

Від заможних - бідним

Тетяна Батюкевич, головний лікар пологового будинку № 2, погодилася на моє прохання і влаштувала екскурсію своїм медичним закладом. Якщо чесно - я була вражена. Операційні, чи то пак зали для пологів, - індивідуальні! Уявляєте?! Їх усього 10, з яких один - сімейний. Там пологи відбуваються у присутності родичів. Цікаво, що в той день, коли там була я, народжувала жінка в присутності чоловіка та подруги. Вони зробили значний благодійний внесок на спеціальний рахунок у банку, звідки їх можна взяти тільки на потреби лікарні та пацієнтів і аж ніяк не на зарплату чи яку-небудь іншу забаганку чи винагороду лікарям. Усе це суворо відстежує казначейство.
Але, попри все, наголошувала моя співрозмовниця, у здоров'я потрібно вкладати гроші. Особливо ж у материнство та дитинство. Та коли це не робить держава, лікувальним закладам доводиться викручуватися - хто як може. У Сторожинці, приміром, створено лікарняну касу. Пологовий будинок № 2 обрав свій шлях.
- Кілька років тому я стажувалася за кордоном, у Нідерландах, - розповідає Тетяна Батюкевич. - Там мене вразило ставлення до дитини і матері. Саме після того, як повернулася звідти, ми почали запроваджувати нові технології. Зокрема, перед пологами майбутні мамочки не сидять, обхопивши коліна та стогнучи на ліжках чи стільцях, а зручно вмощуються на великих м'яких м'ячах майже метрового діаметра. Це зберігає від зайвих травм голівки ще ненароджених дітей. Після пологів викладаємо дитинку на живіт матері та прикладаємо її одразу ж до грудей - це значно зменшує стрес новонародженого. Крім того, вони перебувають в одній палаті, з туалетом і душем, де є музика і телевізор. Усе - за найсучаснішою технологією: і автоклави, й інструментарій, який, до речі, зберігається у спеціальних стерильних і закритих шафах. А знаєте, скільки виділяє держава на перебування жінки в пологовому будинку? - запитала Тетяна Іванівна і сама відповіла: - 1 гривню 40 копійок. Чи може цього вистачити - питання риторичне.
Дякувати Богові, що існує благодійництво. Це своєрідна лікарняна каса взаємодопомоги, яка дає можливість забезпечити породіль і новонароджених ліками на весь період перебування в пологовому будинку, а також поліпшувати побутові умови для пацієнтів. А інколи ще й вистачає на не дуже високовартісну апаратуру. Забезпечені люди не відмовляють нам, тому що знають, куди йдуть перераховані на наш рахунок гроші.
Коли ж прибувають охочі народжувати у нас з районів, їх також просимо зробити благодійний внесок. Знову ж таки - тільки на рахунок у банку. А приїздять до нас і з інших регіонів - Хмельниччини, Івано-Франківщини, Тернопілля. Ми раді допомогти всім.
Багатодітні та інші категорії малозабезпечених родин отримують у нас медичні послуги безплатно. Але не безкоштовно. Просто за них уже проплатили інші жінки - із заможніших родин. Це своєрідний соціальний перерозподіл або соціальна справедливість в окремо взятій лікарні. А щодо Руслани Нестеровської, то на її порятунок витратили 15 тис. грн - хвала Богові, що все закінчилося добре. Зрештою, для цього ми тут і працюємо.

Замість епілога

Мені ж подумалося: шкода, що не кожна буковинська лікарня знайшла такий вихід. У переважної більшості - розрахунки інші. Та ще й бідність і бруд. Тим часом народні депутати не поспішають приймати закон про страхову медицину. Воно й зрозуміло, бо тоді їм доведеться теж платити за медичні препарати та лікування. Поки ж все це для них безкоштовно, як і для верхнього ешелону можновладців на місцях. Утім, хтось за все це має платити, бо медицина у нас вже давно перестала бути безплатною. А держава неспроможна забезпечувати її функціонування. І не треба довго мудрувати: всі ми, пересічні українці, кредитуємо лікування тих, хто нагорі. І народних депутатів у тому числі.
НА ЗНІМКУ: Руслана Нестеровська після виписування з пологового будинку.

© 2018 Лікарняна каса Полтавщини.